Правила безпеки

Мої  правила  безпеки

    Я знаю напам’ять всі адреси, номери телефонів та імена людей, яким  я довіряю.

    Люди, яким я довіряю – це мої батьки, чи хтось інший, хто піклується про мене і хоче щоб я був/була у безпеці.

    Я пам’ятаю про телефони спеціального та негайного виклику: «101» (протипожежна охорона), «102» (міліція), «103» (швидка медична допомога).

    Я маю номери телефонів дільничного інспектора, соціальної служби та телефону довіри.

    Я нікому не дозволяю принижувати та ображати мене.

    Я не ходжу в пізній час один/одна по вулиці.

    Я ніколи не розмовляю з незнайомими людьми, нікуди з ними не іду, нічого у них не беру, не сідаю до них в автомобіль.

    Якщо мені загрожуватиме небезпека, я буду тікати, кричати, привертати до себе увагу.

    Я не сяду з незнайомцями до ліфту.

    Я не впускаю в помешкання незнайомців, якщо я один/одна вдома.

    Я знаю, де знаходиться моє свідоцтво про народження.

    Якщо зі мною трапиться щось недобре, я негайно розкажу людям, яким я довіряю.

    Я чітко та послідовно знаю, що буду робити, куди зателефоную, піду, кому розповім, якщо зі мною трапиться щось недобре.

         Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда - Україна»

 а/с 26 м.Київ, 03113  www.lastrada.org.ua  консультації  on-line

  

  

Торгівля людьми

Торгівля людьми – одна з найбільш актуальних проблем сучасності. Жертвами сучасних форм рабства в усьому світі щорічно стають мільйони людей. Окрім економічних причин, які змушують шукати роботу за кордоном або в різних регіонах своєї країни, важливими факторами, що сприяють торгівлі людьми, є відсутність достовірної інформації про можливості працевлаштування, незнання своїх прав. Таким чином, великого значення набуває повне й відповідальне інформування суспільства про цю серйозну проблему як один із найнебезпечніших злочинів проти особистості. Ключову роль у цьому процесі відіграють ЗМІ. Говорячи про організацію боротьби з торгівлею людьми, перш за все необхідно зазначити, що майже кожна країна має в своєму кримінальному законодавстві юридичні норми, у відповідності з якими настає кримінальна відповідальність за торгівлю людьми.

Багато людей знають про проблему торгівлі людьми - з повідомлень у пресі, соціальної реклами на телебаченні, білбордів... Але мало хто усвідомлює її масштаби, а тим більше може припустити, що це станеться саме з ним.

Торгівля людьми – це сучасне рабство, продаж/купівля/передача людей з метою експлуатації та одержання прибутку. Торгівля людьми вважається особливо тяжким злочином в Україні та багатьох інших країнах. Від торгівлі людьми може постраждати будь-хто, незалежно від віку, статі, освіти чи соціального статусу. Статистика надання допомоги постраждалим особам в Україні свідчить, що чоловіки і жінки становлять приблизно однакову кількість серед постраждалих; 10% постраждалих – діти, які є особливо вразливою та незахищеною групою.

Жертв торгівлі людьми використовують як дешеву робочу силу, для примусового надання сексуальних послуг, у жебрацтві. Іноді жертві вдається втекти самостійно, в інших випадках вибратися з цієї ситуації можуть допомогти небайдужі люди, які знають про експлуатацію, правоохоронці, спеціалізовані організації.

Торгівля людьми – це недопустиме суспільне явище, якому необхідно рішуче протидіяти. Боротьба з ним вимагає вироблення ефективних методів як, на державних, так і на міжнародних рівнях.

По оцінках ООН щорічно більш 4 мільйонів людей в усьому світі переправляють через границі держав для підневільної праці, що приносить злочинним синдикатам до 7 мільярдів прибутки щорічному незаконному прибутку. Один з видів торгівлі людьми, що найбільше швидко розвиваються, – секс-торгівля – з успіхом суперничає з доходами від прибуткової торгівлі зброєю й наркотиками. Сьогодні у світі існує добре налагоджена система торгівлі людьми, діяльність якої зводиться до примусу людей, попередньо завербованих шляхом обману, а потім проданих і куплених до безкоштовної роботи в сфері секс-послуг, на виробництві із застосуванням важкої фізичної праці, сільському господарстві.

Поширена серед іншого й торгівля людьми з метою використання жертв торгівлі як донорів для трансплантації органів і тканин, а також для некомерційного рабства в таких формах як примусове заміжжя, примусова вагітність, фіктивне вдочеріння (усиновлення). Торгівля людьми, особливо жінками й дітьми, заборонена міжнародним співтовариством як абсолютне порушення прав людини.

Сучасні українські діти являють собою приманку для іноземних педофілів, продюсерів порнофільмів, сутенерів, особливо враховуючи те, що за різними оцінками від 100 до 200 тисяч з них –– це так звані “діти вулиць”.

Для України проблема торгівлі дітьми, фактично, розпочалася з масового незаконного усиновлення українських дітей іноземними громадянами. Як було встановлено спеціальною слідчою комісією Верховної Ради України, ці дії мали характер завуальованої торгівлі неповнолітніми.

Проблема полягає в тому, що розслідування, та й виявлення, таких злочинів –– практично неможливе. Транснаціональна злочинність виробила добре відпрацьований механізм здійснення торгівлі людьми, при якому прослідкувати рух “живого товару” надзвичайно важко.

На практиці торгівля людьми здійснюється шляхом вчинення ряду дій, які в своїй сукупності і складають її поняття. Ці дії слід подати в такій послідовності:

1)      вербування (як правило воно здійснюється шляхом підкупу, обману, викрадення, зловживання владою чи залежним становищем жертви, погрози чи іншого виду примусу);

2) транспортування (тобто перевіз “живого товару” до країни –реципієнта);

3) передача (купівля-продаж, обмін чи інші оплатні або безоплатні форми передачі

“права власності” на людину);

4) експлуатація (примушування до заняття проституцією, використання у

порнобізнесі, залучення у злочинну діяльність тощо).

Торгівлю людьми, залежно від мети, можна поділити на:

1)      торгівлю жінками і дітьми з метою використання їх в сексуальних цілях (для

виробництва порнографічних матеріалів чи зайняття проституцією);

2) торгівля людьми з метою експлуатації їх праці;

3) торгівля людьми з метою залучення в боргову кабалу;

4) торгівля людьми з метою використання у збройних конфліктах;

5) торгівля з метою втягнення у злочинну діяльність;

6) торгівля дітьми з метою усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях.

Виникнувши практично одночасно, проституція і работоргівля і далі продовжують співіснувати, часто переплітаючись одне з одним. Ці явища існують віками і ані громадський осуд, ані різноманітні міри (в тому числі і репресивні), що їх застосовували держави, не змогли їх викорінити. Вони лише певною мірою впливали на їх кількісні показники. В результаті цієї протидії з боку суспільства і держави сформувався відмінно налагоджений ринок секс-індустрії, який дає величезні прибутки в тіньову економіку.

Велику тривогу викликає постійне омолодження дитячої проституції і порнографії. За оцінками ООН близько 1 млн. дітей у світі починають свій шлях на міжнародному ринку сексуальних послуг. Організована злочинність займається цим бізнесом через його прибутковість і практично безкарність.

Можна виділити наступні причини постійного збільшення кількості дітей і жінок, які продаються з метою використання в сексуальних цілях:

1) глобалізація економіки і підвищення трудової мобільності населення;

2) ріст попиту на послуги сексуального характеру в розвинутих країнах;

3) високий рівень безробіття серед жінок і поступове збільшення числа дітей-сиріт та соціальних сиріт;

4) збільшення числа користувачів мережі Internet (щодо дитячої порнографії).

Незважаючи на те, що держави вживають заходів для попередження та запобігання цьому явищу, воно продовжує катастрофічно поширюватися в нашому суспільстві. Особливо загрозливою стає ситуація у сфері торгівлі дітьми та жінками.

В Україні проблема торгівлі дітьми загострюється у зв’язку з тим що зовні такі діяння мають вигляд усиновлення неповнолітніх іноземцями. Ще однією складністю є відсутність двосторонніх договорів між Україною та іншими державами в галузі боротьби з цим злочином, внаслідок чого унеможливлюється його розкриття. Далеко не позитивний вплив справляє і латентність з боку державних органів, відсутність офіційних даних і досліджень у цій сфері, а також реальних заходів захисту жертв даного злочину, які з міркувань власної безпеки відмовляються надавати допомогу правоохоронним органам.