“У кожного – своя скринька з ґудзиками”: чудовий текст, який варто прочитати усім батькам без виключення!

    Вчора в спортзалі спостерігала за п’ятирічним хлопчиком. Поки мама займалася фітнесом, він сидів біля основи шведської стінки майже без руху. Малюк возив по повітрі уявний корабель і ледь чутно віддавав команди штурману:

– Ліво руля! Прямо по курсу акули!

    Він був щасливий.

    У перервах між підходами до тренажерів, мама з неприхованим роздратуванням смикала сина:

– Піди на велодоріжку! Спробуй поприсідати з м’ячиком! Візьми скакалку!

    Малюк кивав, але сидів на місці. Жінка заводилася.

    Я згадала другий курс факультету психології. Ми складали «Заповіді вихователя».

• * Усади холерика вирізати ножицями – приготуй зеленку.
• * Крикни на меланхоліка – наживи собі ворога.
• * Застав сангвініка заповнити прописи – подивися на його сльози.
• * Відправ флегматика на «веселі старти» – хоч посмієшся.

Темперамент – це назавжди.

    Малюк не «колупається вам на зло» – у нього просто інший ритм життя. Ми або приймаємо це – або мучимося. Дратуємося, сердимося, сваримось.

    Моя мама часто згадує, якою «золотою дитиною» я була.

– Даси тобі шкатулку з ґудзиками, і півтори години можна займатися будь-якими справами!

    Своїх ґудзиків я не пам’ятаю. Але мама запевняє, що я сортувала їх за кольором і формою, за структурою і кількістю дірочок. Будувала пірамідки і викладала геометричні фігури. Я була щаслива.

    Коли моїй дочці виповнилося два роки, я (передбачаючи півторагодинну відпустку) із задоволенням вручила їй сімейну реліквію – символ материнського спокою – шкатулку з ґудзиками. І що? Вміст миттєво полетів на підлогу. Красиво, з гуркотом, по всій квартирі. Дочка була щаслива.

    Скажу чесно, мені було непросто прийняти цей феєрверк. Але з часом я зрозуміла абсолютно очевидну річ, яка до сих пір допомагає нам уникати конфліктів: у кожного – своя скринька з ґудзиками.